F

Nataliya Turukalo (Наталья Трукало): Поезія – подруга серця. Проснись, Тарасе! Ностальгія

Nataliya Turukalo

Toronto



Ностальгія

Ностальгія – тяжка хвороба,
Коли у серці біль, тривога.
Душа болить за Україну,
За мою рідну Батьківщину.

Люблю я землю ту єдину,
Любиму неньку-Україну.
Там народилась і жила,
То незабутня сторона.

Мені її не вистачає:
Тут соловейко не співає,
І діточок своїх не бачу,
Тому я часом гірко плачу.

Я вірю в те, що в Україні
Настануть кращі переміни
І люд повернеться додому,
До свого рідного порогу.

І я додому повернуся,
Землі низенько поклонюся.
Там буду жити-доживати,
Віршами край свій прославляти.
                                Торонто, 2004 р.

Проснись, Тарасе !

Стоїть Тарас на п`єдесталі,
На Дніпр широкий погляда.
Вклонитись йде народ до нього,
Співця- пророка привітать.

Малим лишився сиротою,
Зазнав і лиха , і біди.
Він добре знав кріпацьку долю,
Що не жаліла сироти.
В його поезії й полотнах –
Любов до рідної землі.
Про волю й славу України
Він мріяв на чужині.

Проснись, Тарасе ! Ти побачиш,
Що Україна вже не та.
Вона вже вільна, а в народу
В майбутнє віра є свята.
                              Торонто, 2007

Поезія – подруга серця

Ще  з юних літ писала я вірши,
Про все, що наболіло, я писала.
Так щиро і натхненно від душі
Їх ритм я ритмом серця відчувала.

У тих віршах – хатина край села,
Озера з чистою джерельною водою,
Село в лісах, де я колись жила,
Любов, що зіркою сіяла наді мною.

Роки минули, і на схилі літ
Я дивом опинилася в Канаді,
І наче подих, юності привіт –
І пальці й серце знов писати раді.

Нехай не брала довго я пера,
Не тішилася власними віршами,
Та зрозуміла: долі кращої нема,
До всіх звертатись  поетичніми рядками.

Я знов пишу, бо треба це мені,
Поезія – подруга серця.
І з цим живу я на землі,
Пишу, поки ще серце б`ється.

Прожитий день любити треба

Я доленьку не проклинаю,
А дякую ій за життя.
За радощі земні, які я маю,
За пам`ять й за щирі почуття.

Я серце Богу відкриваю ,
Надією і вірою живу.
Тим, хто образив, все прощаю
І зла на серці не держу.

Я вдячна долі, що любила,
Й сама коханою була.
За доню вдячна і за сина,
Мені їх доленька дала.

Батьки мої – найкращі в світі,
Вже їх немає серед нас.
Проте, найкраще, що я маю,
Це все від них – у добрий час!

Життя іде, життя минає,
Від того сумно на душі.
І серце гостро відчуває,
Що ближче й ближче до межі...

Років і днів не зупинити,
Назад немає вороття,
Тож треба трепетно любити
Прожитий день до забуття !
                               Торонто 2009

Подписка на рассылку новостей сайта:

При появлении новой публикации, вы получите уведомление. Введите эл. почту и подтверждающие символы на следующей странице. Подписка бесплатна!