Наталья Турукало-ЧагивецьNаталі Туrукаlо-Chagibec
Тоrоnто
Пробач, запізнився…
Як село згадаю,
Рідну неньку бачу.
Очі закриваю –
Все журюся, плачу.
Завжди у турботах
Мама щось робила.
Сама – як билина,
Нас, дітей, ростила.
І себе я бачу,
Маленьке дівчатко,
Яке у віконце
Виглядало татка.
Та війна забрала
Десь далеко тата,
Не було вже поруч
І старшого брата.
Друзі і знайомі
Мене «Таля» звали,
Лиш моя бабуня,
Ніби величала.
Лиш вона Наталочкою
Мене називала,
Гладила голівоньку,
Ніжно воркувала.
Я її любила,
Пригорнусь, бувало,
І в її обіймах
Ніби засинаю.
Та була не часто
Гостею старенька
Бо жила бабуся
Від нас далеченько.
А коли вже прийде
До онуків в гості
Мама пригощала
Як почесну гостю.
І бабуся мала
Завжди нам гостинчик,
Ніби передав нам
В лісі сірий зайчик.
До землі спідниця
Постать величава,
А ще добре серце
Бабця наша мала.
Татова матуся,
Як голубка сива,
Разом із сім`єю
Все чекала сина.
Та й не дочекалась
Обійняти сина,
У сирій земельці
Тихо так спочила.
Вже могилі неньки
Син її вклонився.
Покотились сльози:
«Пробач, запізнився...»
Золота осінь в Україні
Минуло літечко так скоро,
Та сонечко ще не дріма.
Хоч часом закривають хмари,
Та воно знову вирина.
Яка краса стоїть у лісі!
Таке буває восени.
Дерева золотом покриті,
Всілякий колір навкруги.
А он подружки білокорі,
Березоньки в гурті стоять.
Голівки в кучерях завиті
І ніби золотом горять.
Милуються собою клени
В червонім, ніби парубки.
В намисті гарна горобина
Із кленом, мов два голубки.
Столітній дуб, господар лісу,
В струнку тополю закохавсь.
Свою густу він шевелюру
Для неї мав, зігріть старавсь.
Сосна із кедром нерозлчні
Пустили корені свої.
А та верба, що у долині,
Стоїть самотньо у журбі.
Уже й сніжинки закружляли
В таночку срібних зірочок.
Їх сонечко обігрівало
Й вони летіли до річок.
Не вчасно тут вони з`явились,
У осені своя пора,
Бо, листячко не приземлилось
І зеленіє ще трава.
Грибочків можна назбирати,
Повітря чистого вдихнуть,
І осені красу згадати,
Яку ніколи не забуть...
2005 р.
Господи, дай щастя Україні !
Десь там далеко рідний край і діти,
Де все своє: і мова, і земля;
Де у гаю спів соловейка чути –
Це Україна-матінка моя.
Моя любов безмежна і глибока
До свого краю, рідної землі.
Тому молюсь і я прошу у Бога:
«Дай щастя Україні й світлі дні».
Щоб Україна стала процвітати,
А люди щоб щасливими були,
Щоб повернулись з чужини до хати,
До своїх рідних дочки і сини.